Урок № 6-7 для групи 14

 

Тактика гри в футболі

Тактика гри у футбол реалізується в індивідуальних, групових і командних діях у нападі і захисті. Тактичні завдання, що стоять перед командою, вирішуються з урахуванням особливостей ведення гри суперником, стану поля, кліматичних умов. Організованість у діях команди багато в чому залежить від чіткого розподілу функцій між футболістами.

Воротар повинен досконало володіти технікою гри, уміти правильно вибирати місце, швидко оцінювати обстановку, миттєво визначати напрямок, траєкторію і швидкість руху м’яча, рішуче і вміло керувати обороною. Йому треба поєднати гру "у воротах" з діями "на виходах". Воротар — перший організатор атак.

Захисники повинні вільно володіти всіма елементами техніки гри, уміло протидіяти супернику з м’ячем і без нього, своєчасно взаємодіяти при організації оборони й атаки. Основні вимоги до граючого в захисті: колективно й індивідуально вміло діяти в зоні; своєчасно протидіяти передачам і ударам по воротах, успішно вести боротьбу за верховий м’яч; правильно здійснювати страховку партнерів і воротаря; чітко взаємодіяти, створюючи штучне положення "поза грою".При організації нападу захисники повинні: відкриватися для одержання м’яча від воротаря; після оволодіння м’ячем своєчасно і точно виконувати передачі партнерам; несподівано відкриватися на фланзі чи підключатися в центрі; уміло виконувати подачу чи "простріл" із флангу; завершувати атаку ударом по воротах.

Гравці середньої лінії повинні вміти організовувати атаки, завершувати їх і переходити до оборонних дій на високому рівні виконавської майстерності. Основні дії в нападі: організація переходу від захисту до нападу і подальший розвиток атаки; забезпечення раптовості в розвитку атаки за допомогою переведення м’яча на фланг і швидкісного маневру у відкриту зону; контроль середини поля й активна участь у завершенні атак. Основні дії в захисті: протидії швидкому розвитку у відповідь атаки супротивника за допомогою контролю за ближнім у даній зоні чи персонально закріпленим суперником; протидія передачі й ударам по воротах; страховка партнерів і взаємодія з ними.

Нападаючі повинні вміти поєднувати індивідуальні і групові дії, правильно вибирати позиції, виконувати завершальні атаки в умовах постійного єдиноборства. Основні дії в атаці: розташування на грані положення "поза грою" і своєчасний відхід назад для одержання м’яча; швидкісний маневр по флангу з подальшою передачею чи прострілом м’яча у штрафний майданчик; активна участь у завершенні атак. При переході в оборону нападаючі контролюють дії захисників чи вступають у єдиноборство з найближчим суперником, котрий володіє м’ячем. У захисті беруть участь залежно від ситуації.

Удари по  м'ячу ногою в футболі.

Удари по м'ячу ногою виконують такими способами: внутрішньою стороною стопи; внутрішньою, середньою і зовнішньою частинами підйому; носком; п'ятою. Удари здійснюються по нерухомому м'ячу, по м'ячу, що котиться чи летить з місця, у русі, у стрибку, з  поворотом, у па­дінні і т.д. Можна виділити основні фази рухів, котрі є за­гальними для багатьох спо­собів.

Попередня фаза — розбіг. Його довжину і швидкість визначають залежно від інди­відуальних особливостей футболістів і фактичних завдань. Розбіг варто розраховувати так, щоб удар по м'ячу був виконаний заздалегідь наміченою ногою; розбіг сприяє попередньому нарощуванню швидкості ударних ланок.

Підготовча фаза - постановка опорної ноги (опорну ногу, злегка зігнуту в колінному суглобі, ставлять збоку від м'яча), замах ударною ногою. Замах виконують під час останнього бігового кроку. Відбувається значне, часто бли­зьке до максимального, розгинання в тазостегновому суг­лобі і згинання в колінному, у результаті чого збільшується шлях стопи і попередньо розтягуються м'язи передньої по­верхні стегна, що дозволяє зробити удар необхідної сили. Правильному й ефективному виконанню фази істотно спри­яє подовжений на 35 — 50 % останній крок розбігу.

Робоча фаза — ударний рух і проводка. Ударний рух починається з активного згинання в тазостегновому сугло­бі в момент постановки опорної ноги, причому кут, утво­рений стегном і гомілкою, зберігається. Перед ударом спо­стерігається "гальмування" стегна. Різким захльостуючим рухом гомілки і стопи б'ють по м'ячу. У момент удару нога сильно напружена в гомілкостопному і колінному сугло­бах, що дозволяє збільшити масу вдаряючої ланки. Час зітк­нення м'яча і стопи варто зберегти якомога довше, оскіль­ки швидкість польоту м'яча залежить від прикладеної сили і часу її дії. Проводка багато в чому визначає напрямок м'яча.

Удар внутрішньою стороною стопи застосовується в ос­новному при коротких і середніх передачах, а також при ударах із близької відстані  Ударний рух почина­ється з одночасного згинання стегна і повороту назовні удар - ноги. У момент удару і проводки стопа знаходиться стро­го під прямим кутом до напрямку польоту м'яча.

Правильний удар внутрішньою частиною підйому може бути дуже сильним і точним. Застосовується при середніх і довгих передачах, "прострілах" уздовж воріт і ударах по цілі з усіх дистанцій . Розбіг під кутом у 30—60° віднос­но м'яча і цілі. Замах близький до максимального. Опорну ногу ставлять на зовнішній звід підошви. Тулуб трохи на­хилений у бік опорної ноги. У момент удару носок відтяг­нутий донизу.

Удар середньою частиною підйому роблять з розбігу, місце початку якого знаходиться приблизно на одній лінії з м'ячем і ціллю . Замах і ударний рух виконують в одній площині. Носок ударної ноги максимально відтягну­тий донизу. Умовна вісь, яка ніби з'єднує м'яч і колінний суглоб, у момент удару і проводки строго вертикальна.

Удар зовнішньою частиною підйому найчастіше засто­совується для виконання різаних ударів. Структура рухів при ударах середньої і зовнішньої частин підйому подібна. Від­мінності полягають у тому, що під час ударного руху гоміл­ка і стопа повертаються всередину.

Удар носком  використовують, коли треба зне­нацька, без підготовки вдарити по цілі. Місце початку роз­бігу, м'яч і ціль — на одній лінії. Останній крок розбігу — замах, У момент удару носок трохи піднятий.

Удар п'ятою через складність виконання застосовується рідше; він незначний за силою і точністю, Перевага його — у несподіванці для суперників.

Опорна нога на рівні м'яча. Для замаху ударна нога про­носиться над м'ячем уперед. Удар виконують різким рухом ноги назад. Стопа паралельна до землі.

Удари по м'ячу, що котиться, в основному не відрізня­ються від ударів по нерухомому м'ячу. Головне завдання - скоординувати швидкість відповідного руху з напрямком і швидкістю польоту м'яча. При ударі по м'ячу, який котиться від гравця, опорну ногу ставлять збоку — за м'яч. При ударі по м'ячу, що ко­титься назустріч, вона не доходить до м'яча. Якщо м'яч ко­титься збоку, то раціонально виконати удар ногою, котра ближча до м'яча. В усіх випадках відстань від місця поста­новки опорної ноги до м'яча залежить від швидкості його руху. Ударний рух виконується, коли м'яч наблизиться до опорної ноги.

Удари по м'ячу, котрий летить. Швидкість м'ячів, котрі летять, звичайно вища, ніж тих, що котяться, тому головна трудність полягає в тому, щоб визначити місце зустрічі з м'ячем, котрий летить. Удари по м'ячах, що опускаються і низько летять, подібні структурою руху до ударів по м'ячах, які котяться. Удари з поворотом і з напівльоту мають деякі осо­бливості.

Удар з поворотом вико­ристовується для зміни на­прямку польоту м'яча і ви­конується середньою час­тиною підйому. Опорну ногу розвертають у напрямку удару. Тулуб відхиляється у бік опорної ноги. З поворотом тулуба почи­нається ударний рух у горизонтальній площині.

Удар з напівльоту виконується середньою чи зовнішньою частиною підйому відразу ж після відскоку м'яча від землі. Опорна нога ставиться ближче до місця його приземлення. Гомілка в момент удару і проводки вертикальна, носок відтягнутий.

Удари по м'ячу головою — ефективний спосіб ведення гри. Вони використовуються як завершальні і для передач парт­неру. Виконують їх без стрибка й у стрибку. Найчастіше за­стосовуються удари середньою і боковою частиною лоба.

Удар серединою лоба. Вихідне положення при ударі без стрибка — стійка з розташуванням ніг у невеликому кроці. 

Роблячи замах, тулуб відхиляють назад, нога, що стоїть позаду, трохи згинається, і маса тіла переноситься на неї. Руки злегка зігнуті. Ударний рух починається з розги­нання ніг, випрямлення тулуба і закінчується різким рухом голови вперед. Маса тіла переноситься на ногу, що стоїть попереду.

При ударі в стрибку роблять поштовх угору двома чи однією ногами. Після відштовхування тулуб від­хиляється назад. Удар по м'ячу здійснюють у найвищій точці стрибка.

По важкодосяжному м'ячу, котрий летить (3—4 м від гравця), удар головою виконується в падінні.

Удар боковою частиною лоба використовують, коли м'яч летить збоку від гравця. Вихідним положен­ням є стійка "ноги нарізно" (30—50 см). Якщо м'яч набли­жається ліворуч, то для замаху тулуб нахиляють вправо. Ударний рух починається з розгинання ніг і випрямлення тулуба. Маса тіла переноситься на ліву ногу.